Page 8 - Про книгу Рувє Кодекс Наполеона
P. 8
7
В цілому проект не був забракований повністю. Деякі здорові
думки француза знайшли співчуття серед членів Новоросійського
Комітету і були реалізовані пізніше. Що характерно, підтримку
знайшли саме ті напрямки, проти яких не заперечував Габлиць:
розвиток вівчарства та виноградарства. Потрібно звернути увагу на
обсяг пільг і рівень підтримки з боку держави, здавалося б, не
наймасштабнішого проекту. Так, ще під час обговорення пропозицій
Рув’є на засіданні Новоросійського Комітету, Кочубей (нагадаємо,
майбутній міністр внутрішніх справ) запропонував свою допомогу
«по дипломатичній частині» для доставки з Іспанії елітних порід
баранів, разом з досвідченими пастухами, а також французьких
майстрів-виноробів. Ця ідея не була забута. І в 1804р після
особистого схвалення імператора перша партія овець іспанських
порід була придбана, правда не в Іспанії, а в Австрії, де російський
уряд скористався розпродажем овець у володіннях князя Іоанна
Ліхтенштейнського. Граф Кочубей порахував цю пропозицію
доцільною і з дозволу Олександра І угода відбулася. Дізнавшись про
цю покупку, угорський магнат князь Естерхазі запропонував
російському уряду власні послуги з постачання елітних баранів і
овець, одночасно підготував рекомендації з розвитку вівчарства в
Росії. Необхідно відзначити, що граф Кочубей з великим скепсисом
ставився до казенних виробництв і підприємств, оскільки численний
досвід показав неспроможність проектів за участю держави як
власника і розпорядника. У той же час, на його думку, господарські
заклади «навпаки успішні бувають ... в руках приватних, де нагляд
хазяйський зливається з його власної користі». Тому Кочубей
запропонував реалізувати проект з розвитку тонкорунного вівчарства
за участю приватних власників, але при потужній підтримці держави.
Найбільш вдалою кандидатурою він порахував Рув’є, проект якого
пам'ятав з часів роботи в Новоросійському Комітеті. До того ж Рув’є,
після вимушеної еміграції з Франції, кілька років грунтовно вивчав в
Іспанії особливості розведення мериносів і був підготовлений до
роботи в даній галузі. Ідею міністра підтримав імператор, і вже в
1805р з Рув’є був підписаний договір, згідно з яким він отримував
державну позику розміром 100 тис. рублів на закупівлю елітних
овець у графа Естергазі і ін. на господарські потреби, а також
безкоштовно отримував 25 000 дес. землі в степовому Криму і ще 5
000 дес. в гірській його частини під зобов'язання до 1817р довести
поголів'я до 100 000 одиниць. В цілому даний проект став успішним.
«Треба було бачити, - згадував родич і компаньйон Рув’є, Рене
Вассал, - з якою цікавістю багато з'їжджалися з далеких місць, щоб
подивитися на цих мериносів, тодішнє диво. Які були міркування і
чутки про неможливість розведення їх в Росії! Скільки смішним і