Page 16 - книгаСторінки війни

15

мене і накормила. Подякувавши, я повернувся в окоп, в якому я
просидів декілька діб. Мене хотілося перепливти Дніпро. На Голій
Пристані були ще наші війська. Але будучи знесиленим, я
переконався, що річку не перепливу. Під час спроби перейти по
мосту на Карантинний острів мене затримали фашистські

патрулі. Вони вимагали папір коменданта, а в мене його не було.
Мене відконвуювали в сарай на залізничний вокзал міста, а через
декілька діб в складі невеликої групи на автомашині відправили в
м.Миколаїв в табір військовополонених. В таборі нас кормили з
нечищеної картоплі і буряка один раз на добу. Щастя було для
тих кого виводили з табора в місто на роботу, але для цього
треба було прорватись через гурт бажаючих і одержати
декілька дубинок, щоб попасти в команду на роботу. Працюючи

ми розшукували на смітниках все, що можна було їсти- сухі
кусочки хліба, сирі кукурудзяні качани, їли не тільки зерно, а й
серцевину качана. Вночі спали в будинках на підлозі без будь-якої
ковдри. Виходить заборонялось. Таких розстрілювали на місті.
За туалети були коридори. Сили падали, заїдали воші, люди
хворіли і помирали щодоби. Висока в декілька разів колюча
проволка, посилена охорона, до зубів озброєні фашисти з

німецькими овчарками. Втекти не можливо. І ось радісна
звістка- військовополонених українців, які живуть по праву
сторону Дніпра, будуть випускати на волю. Це був уже
листопад 1941р.
В цей час я зустрівся в цьому таборі зі своїм
односельцем Полубояревим Іваном Івановичем і з Червяковим
Василем родом з Приморського (Карга). Порадившись з ними, я
запропонував взяти “вольну” на село Кіндійку (зараз окраїна

Херсона) з тим, щоб потім перебратись на лівий бік Дніпра, куди
нікого не пускали. Так ми троє вийшли з німецького табору
військовополонених ризикнувши своїм життям, бо за обман кара
одна- розстріл. В супроводі дружини Полубоярова і жінки мого
брата Бігун Ульяни Федорівни ми зайшли до колишнього жителя
нашого села, в той час мешканця м.Миколаїв, Малюги Йосипа

Івановича, який нас всіх накормив і замінив нашу таборну одежу
на іншу, яку він знайшов у себе і у сусідів. Всі ми в п’ятьох вийшли
з Миколаєва і за два дні прийшли в Херсон в річпорт. Там уже
ходили кораблі на Голу Пристань. Переконавшись, що перед
посадкою перевіряють німецькі вартові тільки пасажирські
білети, ми сіли на корабель і переправились в Гопри. В Гопри ми

begun.ks.ua